щебетання
ЩЕБЕТА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. щебета́ти і звуки, утворювані цією дією.
Сонце викотилось і освітило садок. Тодозя почала примічати яблуні, квітки, почула пташине щебетання (І. Нечуй-Левицький);
Крізь арку сонце червоніє, Каміння сіре золотить, І з ледве чутним щебетанням Низенько ластівка летить (М. Рильський);
Щебетання солов'їне та тихе кумкання жаб долітає в розчинене вікно (А. Головко);
Поступово вгамовувалося жайвороння, і тепер тільки зрідка можна було почути над степом заливчасте щебетання, яке не вгавало весною (І. Цюпа);
Одарка сиділа на лаві й любувалася синовою забавкою, щебетанням дочки... (Панас Мирний);
Дитяче радісне щебетання, шум стиглої пшениці, дзвін кіс і серпів – яка то чудесна музика, як вона до душі людям! (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)