щебетання
ЩЕБЕТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. щебета́ти і звуки, утворювані цією дією.
Сонце викотилось і освітило садок. Тодозя почала примічати яблуні, квітки, почула пташине щебетання (Н.-Лев., VII, 1966, 113);
Крізь арку сонце червоніє, Каміння сіре золотить, І з ледве чутним щебетанням Низенько ластівка летить (Рильський, І, 1960, 164);
Щебетання солов’їне та тихе кумкання жаб долітає в розчинене вікно (Головко, Літа.., 1956, 34);
Поступово вгамовувалося жайвороння, і тепер тільки зрідка можна було почути над степом заливчасте щебетання, яке не вгавало весною (Цюпа, Краяни, 1971, 316);
Одарка сиділа на лаві й любувалася синовою забавкою, щебетанням дочки… (Мирний, III, 1954, 107);
Дитяче радісне щебетання, шум стиглої пшениці, дзвін кіс і серпів — яка то чудесна музика, як вона до душі людям! (Чаб., Балкан. весна, 1960, 146).
Словник української мови (СУМ-11)