щедрівник
ЩЕДРІ́ВНИК, а, ч.
Той, хто ходить щедрувати, щедрує.
– Оце так щедрівка, – схопився із-за столу зраділий Гайдим і вискочив з хати. Вслід за ним подалась і мати, несучи в руках хлібину, щоб обдарувати щедрівників (І. Цюпа);
* У порівн. – Ну, дай нам покій! Оце ж пак заходимось ходить по хатах з жартами, неначе колядники або якісь щедрівники (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)