щедрівник
ЩЕДРІ́ВНИК, а, ч. Той, хто ходить щедрувати, щедрує.
— Оце так щедрівка,— схопився із-за столу зраділий Гайдим і вискочив з хати. Вслід за ним подалась і мати, несучи в руках хлібину, щоб обдарувати щедрівників (Цюпа, Грози.., 1961, 6);
*У порівн. — Ну, дай нам покій! Оце ж пак заходимось ходить по хатах з жартами, неначе колядники або якісь щедрівники (Н.-Лев., І, 1956, 609).
Словник української мови (СУМ-11)