щуплий
ЩУ́ПЛИЙ, а, е.
1. Слабосилий, худий, кволий (у 1 знач.).
Розчервоніла від вогню стара жбурнула рогач під піч, повернулась до чоловіка усім своїм щуплим корпусом в рясному вбранні (І. Рябокляч);
Оксен відкрив двері і відразу ж побачив щуплого чоловіка у військовій шинелі, що сидів до нього спиною (Григорій Тютюнник);
// рідко. Який має поганий, жалюгідний вигляд.
Був на одльоті хуторок, Було в нім щупле будовання [будування], Ставок був, гребля і садок (І. Котляревський).
2. Не налитий, не виповнений (про зерно, насіння і т. ін.); плюсклий.
Нахиляється однорукий солдат, зриває щуплий, жалюгідний колосок (О. Довженко);
Для сівби беруть добре виповнене насіння помідорів, яке відокремлюється від дрібного та щуплого у п'ятипроцентному розчині кухонної солі (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)