юнак
ЮНА́К, а́, ч.
Чоловік, який ще не досяг зрілості; молодик, підліток, парубок, леґінь.
Ледве-ледве пізнає Хо в ньому того юнака, з повним рум'яним обличчям, що рвався до слова пам'ятного вечора (М. Коцюбинський);
Вже під селом, там, де кінчався лан кукурудзи, наздогнав мене юнак років біля двадцяти, привітався зі мною (М. Томчаній);
// Про дорослого або літнього чоловіка, сповненого життєвих сил, молодого завзяття.
Раду радили чубаті З неущербними шаблями, Вкриті палом перемоги, Сивоусі юнаки (М. Рильський);
Дідусь захопився, його сірі очі палахкотіли іскрами внутрішнього збудження, а бабуся Олена, сміючись під'юджувала: – Пізнаю свого Миколку, пізнаю вічного юнака. Коли ти вже вгомонишся, коли спокійно розмовлятимеш про “вічні” проблеми (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)