юнак
ЮНА́К, а́, ч. Чоловік, який ще не досяг зрілості; молодий чоловік.
Ледве-ледве пізнає Хо в ньому того юнака, з повним рум’яним обличчям, що рвався до слова пам’ятного вечора (Коцюб., І, 1955, 175);
Вже під селом, там, де кінчався лан кукурудзи, наздогнав мене юнак років біля двадцяти, привітався зі мною (Томч., Готель.., 1960, 45);
// Про дорослого або літнього чоловіка, сповненого життєвих сил, молодого завзяття.
Раду радили чубаті З неущербними шаблями, Вкриті палом перемоги, Сивоусі юнаки (Рильський, II, 1960, 241).
Словник української мови (СУМ-11)