ягниця
ЯГНИ́ЦЯ, і, ж.
Те саме, що вівця́; молода вівця.
Вони знали господаря свого, сі барани і ягниці, і з радісним беканням терлись до його ніг (М. Коцюбинський);
Мати годує Гриця, заганяє в кошару ягницю (І. Багмут);
– Ватя при тих дамах безвинна ягниця... (І. Нечуй-Левицький);
* У порівн. Вийшла я за ворота, аж другий поліцейський веде попід руки Хаброню, а третій жене поперед себе Марту, й Хіврю, й Мотрю, неначе тих ягниць (І. Нечуй-Левицький);
Тиха [Настя], як ягниця, ніжна, як голубка (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)