ямка
Я́МКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до я́ма 1, 2.
Під лопухом у ямці Жук сидів (Л. Глібов);
Славко мав звичку сідати на тім ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Л. Мартович);
Ноги Якима, узуті в здорові чоботи, глибоко поринали в сніг і лишали за собою цілу низку ямок (М. Коцюбинський);
[Сашко:] Бабусю, скажіть дідові, що я тут копатиму ямки для грушок (З. Мороз);
Ой поклали Бондарівну На тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський Викопати ямку (з народної пісні);
– От я, помолившись богу, і подравсь вуглом до віконця. Де в стіні ямка, то там ногою упрусь; де виткнулась печина, то рукою хапаюсь (О. Стороженко);
// Невеличка заглибина на щоці, підборідді.
На червоних щічках ямки (Леся Українка);
Григорій, підвівшись на лікоть, побачив невдалік од себе високогрудого лейтенанта з блискучими очима і глибокою ямкою на підборідді (М. Стельмах);
// Невеличка заглибина на дорозі; вибоїна.
Дорога все в ямках;
// Невелика заглибина на передпіччі.
Хата була такою ж, як і колись. .. Тіж образи у маминих ще рушниках... І піч та сама, з ямкою на передпіччі, де ставлять горщики, аби зручніше взяти їх рогачем (Валерій Шевчук).
△ О́чна запа́дина (я́мка, відту́лина) див. запа́дина;
(1) Пахво́ва я́мка – те саме, що пахва́.
Розвиток гідраденіту – гнійного запалення потових залоз, переважно в пахвових ямках, супроводиться значним болем, а також порушенням функції плечового суглоба (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)