яничар
ЯНИЧА́Р, а, ч.
1. У султанській Туреччині – солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство.
Реве гарматами Скутара, Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги – І покотились яничари (Т. Шевченко);
[Юсуф:] Яничари! сюди, на поміч! Яничари! військо! бий тривогу! (І. Нечуй-Левицький);
Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (М. Стельмах);
Якось мені [Віталій Волошинський] приснилося, що стою на кріпосній стіні, а ту стіну здобувають штурмом яничари (Валерій Шевчук);
* У порівн. Ніч, як чорний яничар, жене ясир холодних хмар (П. Дорошко).
2. перен. Зрадник вітчизни, що служить чужинцям, у чужинській імперії; перевертень, відступник, запроданець.
Словник української мови (СУМ-20)