яничар —
ЯНИЧА́Р, а, ч. 1. У султанській Туреччині – солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство.
Словник української мови у 20 томах
яничар —
янича́р іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
яничар —
-а, ч. У султанській Туреччині – солдат регулярної піхоти, створеної в 14 ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство.
Великий тлумачний словник сучасної мови
яничар —
ЯНИЧА́Р, а, ч. У султанській Туреччині — солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство.
Словник української мови в 11 томах
яничар —
Яничар, -ра м. Янычаръ. На турків-яничар, на бідних невольників покликає. АД. І. 209. У туркені яничари і баша на лаві. Шевч. 57. Уже прийшли яничари! — говорятъ, когда явятся дѣти и начнуть шалить. Ном. № 9246. ум. яни́ченько. Турки-яниченьки. АД. І. 119.
Словник української мови Грінченка