ясенець
ЯСЕНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч.
1. бот. Багаторічна трав'яниста ефіроносна рослина родини рутових з дрібними пірчастими листками.
В лісах Кавказу, Криму та по деяких байраках України росте своєрідна рослина – ясенець – з досить великими білувато-рожевими квітами та ясенеподібними листками (з наук. літ.).
2. діал. Золототисячник.
Росте золототисячник по всій Україні, на Північному Кавказі, в Литві, Середній Азії та в центральній смузі РРФСР. У народі називають його середушником, ясенцем, а також центурією (з наук.-попул. літ.).
ЯСЕНЕ́ЦЬ², нця́, ч.
Зменш.-пестл. до я́сен.
І кувать зозуля стала з гілки древа-ясенця (П. Тичина).
ЯСЕНЕ́ЦЬ³, нця́ і нцю́, ч., розм.
Перший тоненький льодок на річці, ставку і т. ін.
Довше дивилася на себе [Христина]: і коли припадала до джерельця пити воду, і коли зупинялася на першому льодку-ясенцю (М. Стельмах);
У лісі коні пішли хутчіш... Лід-ясенець, напнутий на калюжах, дзвінко ломився (Є. Гуцало);
Леонід Трохимович усе порався біля верстата. Припасовуючи заготовку майбутньої деталі, поглядав на прозорий ясенець віконної шибки, до якої припадали у веселому танку пелюстки-сніжинки (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)