інокулятор
ІНОКУЛЯ́ТОР, а, ч.
1. техн. Елемент, що забезпечує модифікування сталі.
Добрим інокулятором вважають металевий порошок, що за хімічним складом відповідає основі сплаву виливка (з наук. літ.);
Спосіб одержання злитків електрошлаковим переплавленням, коли вводять інокулятор у шлакову ванну з наступною обробкою рідкої металевої ванни, є досить доступний у звичайних умовах лиття (із журн.).
2. біол. Переносник збудників інфекційної або інвазійної хвороби, що потрапляє у кров'яне русло при укусі.
Зараження тварини відбувається інокуляторами через відкритий простір – кровосмоктання (із журн.);
Активні інокулятори інвазійних хвороб.
Словник української мови (СУМ-20)