інтерцесія
ІНТЕРЦЕ́СІЯ, ї, ж., юр.
1. У Стародавньому Римі – право вищих службових осіб припиняти дії інших службових осіб.
Трибуни мали право вносити в Народні збори тільки ті законопроекти, що попередньо схвалив сенат. Право інтерцесії було істотно обмежене (з наук. літ.);
В епоху республіки в Римі повнота влади найвищих магістратів (консулів і преторів) була обмежена колегіальністю і річним строком, а також інтерцесією плебейських трибунів (з наук.-попул. літ.).
2. У цивільному праві – приймання на себе чужого боргу, порука (у 1 знач.).
У випадку інтерцесії обов'язковим є прийняття на себе чужого боргу й укладення угоди з кредитором, а не з боржником (з наук. літ.);
– І Господь почув ваші молитви, – відповів пан генеральний обозний. – Чи відомо вам про ласкаву інтерцесію цариці? Цариця видала ординанс вельможному князеві вчинити у дворі польському як письмову, так і словесну вимогу в такій силі, щоб православним ні в якому разі ніяких кривд від римлян і уніатів не чинилося (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)