верещати —
вереща́ти дієслово недоконаного виду розм.
Орфографічний словник української мови
верещати —
-щу, -щиш, недок., розм. 1》 Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. || Дуже голосно співати, щебетати. 2》 перен. Видавати різкі, пронизливі звуки, скрипіння (від тертя металевих, дерев'яних та інших предметів).
Великий тлумачний словник сучасної мови
верещати —
ВЕРЕЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм. 1. Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою (Остап Вишня); Дівчатка аж верещали від захоплення...
Словник української мови у 20 томах
верещати —
ВЕРЕЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм. 1. Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. Хлопець верещав не своїм голосом (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 202); Дівчатка аж верещали від захоплення, стрибали навколо сосни (Збан., Між..
Словник української мови в 11 томах
верещати —
Вереща́ти, -щу́, -щи́ш гл. Рѣзко, пронзительно кричать, визжать, пищать. І кричить, верещить, против діда не мовчить. н. п. Жаба кричить, верещить, а кухарь на рожні до кухні її тащить. Ном. № 1222.
Словник української мови Грінченка