верзти —
верзти́ дієслово недоконаного виду фам.
Орфографічний словник української мови
верзти —
-зу, -зеш, недок., перех. і неперех., фам. Казати нісенітницю, дурницю; вести пусті балачки.
Великий тлумачний словник сучасної мови
верзти —
ВЕРЗТИ́, зу́, зе́ш, недок., що і без прям. дод., фам. Говорити щось нерозумне, безглузде; вести пусті балачки. Таке верзе, що й купи не держиться (прислів'я); А парубки копиці клали, Та, знай, на сонце позирали, Та нісенітницю верзли (Т.
Словник української мови у 20 томах
верзти —
ве́рзти́: ◊ ве́рзти, що сли́на́ прине́се на язи́к → слина
Лексикон львівський: поважно і на жарт
верзти —
див. говорити; просторікувати
Словник синонімів Вусика
верзти —
БАЗІ́КАТИ розм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., РОЗПАТЯ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАСТАЛА́КАТИ зневажл., ПАЩЕКУВА́ТИ зневажл., ГАЛДИ́КАТИ зневажл.
Словник синонімів української мови
верзти —
ВЕРЗТИ́, зу́, зе́ш, недок., перех. і неперех., фам. Говорити нісенітницю, дурницю; вести пусті балачки. Таке верзе, що й купи не держиться (Укр.. присл.., 1955, 183); А парубки копиці клали, Та, знай, на сонце позирали, Та нісенітницю верзли (Шевч.
Словник української мови в 11 томах
верзти —
Верзти, -зу, -зеш гл. Говорить вздоръ, болтать, плести, пустомелить. Великий крик всі підняли і всяку всячину верзли. Котл. Ен. Стара собако, де б молиться, верзеш тут погань. Шевч. 159. Іван Уласович і не слуха, що вона йому верзе. Стор. І. 208.
Словник української мови Грінченка