віруючий —
-а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до вірувати. || у знач. ім. віруючий, -чого, ч.; віруюча, -чої, ж. Людина, яка визнає існування Бога; релігійна людина.
Великий тлумачний словник сучасної мови
віруючий —
ВІ́РУЮЧИЙ, а, е. Який вірує в кого-, що-небудь. Свято відбувається в найбільшім супокої, на який здатна розварена південним сонцем віруюча людина (Іван Ле); Як істинно віруюча людина, вона .. збагнула, що Він почув її молитву і не оставить її прохання (М.
Словник української мови у 20 томах
віруючий —
РЕЛІГІ́ЙНИЙ (який вірить у Бога), БОГОМІ́ЛЬНИЙ (БОГОМО́ЛЬНИЙ), ВІ́РУЮЧИЙ, ВІ́РНИЙ, НА́БОЖНИЙ, ПОБО́ЖНИЙ, СВЯТОБЛИ́ВИЙ, БЛАГОЧЕСТИ́ВИЙ книжн.
Словник синонімів української мови
віруючий —
ВІ́РУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. н. до ві́рувати. Свято відбувається в найбільшім супокої, на який здатна розварена південним сонцем віруюча людина (Ле, Міжгір’я, 1953, 69); // у знач. ім. ві́руючий, чого, ч.; ві́руюча, чої...
Словник української мови в 11 томах