віруючий
ВІ́РУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. н. до ві́рувати.
Свято відбувається в найбільшім супокої, на який здатна розварена південним сонцем віруюча людина (Ле, Міжгір’я, 1953, 69);
// у знач. ім. ві́руючий, чого, ч.; ві́руюча, чої, ж. Людина, що визнає існування бога; релігійна людина.
Віруючих було більш і, зібравшись цілою низкою, пішли вони дивитися на чудо, що з’явилося на замчищі (Мирний, І, 1954, 252);
Система науково-атеїстичної пропаганди передбачає певне використання всіх інших засобів, методів і форм ідейного впливу на віруючих (Ком. Укр., 1, 1963, 59).
Словник української мови (СУМ-11)