вірчий
ВІ́РЧИЙ, а, е. Який свідчить про доручення комусь чого-небудь.
[Бжостовський:] Завтра ж їду сам до Носівки, а поки потурбуйтеся повернути мені мого вірчого листа на управління справами — зараз же (Коч., І, 1956, 65).
◊ Ві́рчі гра́моти — документи, які засвідчують призначення певної особи дипломатичним представником у якій-небудь державі.
Словник української мови (СУМ-11)