дзьоб —
дзьоб іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
дзьоб —
рідко дзюб, -а, ч. Подовжена загострена і покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин. || перен. Такої форми деталь, пристрій у знаряддях праці і т. ін.
Великий тлумачний словник сучасної мови
дзьоб —
дзьоб (дзюб) 1. рот (м, ср, ст)|| = брама ◊ стули́ти дзьоба замовкнути (м, ср, ст)|| = замкнути браму ◊ да́ти дзю́ба дати поцілувати (ст)|| = дати бузі 2. вул. обличчя (ст)|| = лице
Лексикон львівський: поважно і на жарт
дзьоб —
Орган птахів, утворений видовженими беззубими щелепами, вбраними у роговий чохол, який оточує ротовий отвір.
Універсальний словник-енциклопедія
дзьоб —
ДЗЬОБ (покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин), НІС, ДЗЮБ рідше. На хату сів чорногуз і закалатав своїм довгим дзьобом (М.
Словник синонімів української мови
дзьоб —
Дзюб і дзьоб, -ба, -бові; дзю́[ьо́]би, -бів
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
дзьоб —
ДЗЬОБ, рідко ДЗЮБ, а, ч. Подовжена загострена і покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин. Його голова, прикрита чорною драною шапкою, нагадувала нічну хижу птицю з коротким дзьобом, з круглими очима (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах
дзьоб —
Дзьоб, дзьобати и пр. = дзюб, дзюбати и пр. Н. Вол. у. Харьк. г. дзьобом сісти. Остаться на мѣстѣ, не подвинуться. Дзьобом сидиш, — ні за що рук зачепити, ніде заробити. Кролев.
Словник української мови Грінченка