Словник української мови в 11 томах

дзьоб

ДЗЬОБ, рідко ДЗЮБ, а, ч. Подовжена загострена і покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин.

Його голова, прикрита чорною драною шапкою, нагадувала нічну хижу птицю з коротким дзьобом, з круглими очима (Н.-Лев., II, 1956, 216);

— Іхтіологи, здається, кажуть, що меч-риба своїм дзьобом іноді пробиває обшивку корабля в океані… (Кучер, Чорноморці, 1956, 180);

Посварилась сойка з дубом, А за що — бог знає; Грозить кігтями і дзюбом, Верещить і лає (Фр., XIII, 1954, 327);

// перен. Такої форми деталь, пристрій у знаряддях праці і т. ін.

Щоб комбайн з соломопресом обслуговувала одна людина, на пресі встановлена світлова сигналізація обриву шпагату і звукова сигналізація намотування шпагату на дзьоб (Колг. Укр., 8, 1961, 15).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. дзьоб — дзьоб іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  2. дзьоб — [дз'об] -ба, м. (ў) -б'і, мн. дз'оби, дз'оуб'іў  Орфоепічний словник української мови
  3. дзьоб — рідко дзюб, -а, ч. Подовжена загострена і покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин. || перен. Такої форми деталь, пристрій у знаряддях праці і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дзьоб — дзьоб (дзюб) 1. рот (м, ср, ст)|| = брама ◊ стули́ти дзьоба замовкнути (м, ср, ст)|| = замкнути браму ◊ да́ти дзю́ба дати поцілувати (ст)|| = дати бузі 2. вул. обличчя (ст)|| = лице  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. дзьоб — див. ніс  Словник синонімів Вусика
  6. дзьоб — Орган птахів, утворений видовженими беззубими щелепами, вбраними у роговий чохол, який оточує ротовий отвір.  Універсальний словник-енциклопедія
  7. дзьоб — ДЗЬОБ (покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин), НІС, ДЗЮБ рідше. На хату сів чорногуз і закалатав своїм довгим дзьобом (М.  Словник синонімів української мови
  8. дзьоб — Дзюб і дзьоб, -ба, -бові; дзю́[ьо́]би, -бів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. дзьоб — Дзьоб, дзьобати и пр. = дзюб, дзюбати и пр. Н. Вол. у. Харьк. г. дзьобом сісти. Остаться на мѣстѣ, не подвинуться. Дзьобом сидиш, — ні за що рук зачепити, ніде заробити. Кролев.  Словник української мови Грінченка