дружинник —
ДРУЖИ́ННИК, а, ч. Член дружини (в 3, 4 знач.). Не шкодували оборонці Арсеналу ні праці, ні крові. Сімдесят одну годину не сплять дружинники (Довж., І, 1958, 59); — Мабуть, до клубу підем, на молодіжний вечір? — Ні, — відповів слюсар.
Словник української мови в 11 томах