журливий —
-а, -е. 1》 Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. || Який має схильність переживати за кого-небудь, турбуватися про кого-, що-небудь; турботливий. || Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, що журиться.
Великий тлумачний словник сучасної мови
журливий —
СУМНИ́Й (який відчуває сум; який виражає або навіває сум), СМУТНИ́Й, ЗАСМУ́ЧЕНИЙ, НЕВЕСЕ́ЛИЙ, СУМОВИ́ТИЙ, ЖУРЛИ́ВИЙ, ЖУРНИ́Й, ПЕЧА́ЛЬНИЙ, БЕЗРА́ДІСНИЙ, БЕЗВІДРА́ДНИЙ, НЕРА́ДІСНИЙ, ЗАЖУ́РЕНИЙ, МЕЛАНХОЛІ́ЙНИЙ, МЕЛАНХОЛІ́ЧНИЙ рідше, СКОРБО́ТНИЙ...
Словник синонімів української мови
журливий —
Журли́вий, -ва, -ве
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
журливий —
ЖУРЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. На рундучку сидить Гапка, зав’язана по брови чорною хусткою, очі заплакані, сама журливая (Вовчок, VI, 1956, 249); [Микита:] Біля вікна, самотня і журлива...
Словник української мови в 11 томах
журливий —
Журливий, -а, -е 1) Склонный къ печали, часто грустящій. Я собі вдалася журлива, а Параска ніколи не зажуриться, все регочеться. Славяносерб. у. 2) Печальный, грустный. А Настя йде біла як хустка, ні журлива, ні весела, — от мов з каменю. МВ. ІІ. 52.
Словник української мови Грінченка