стрілець — Орфоепічний словник української мови

Значення в інших словниках

Стрілець — Стріле́ць іменник чоловічого роду сузір'я Орфографічний словник української мови
стрілець — Вояк, воїн, СОЛДАТ, (на Заході) карабінер; (на башті танка) боєць. Словник синонімів Караванського
стрілець — див. воїн Словник синонімів Вусика
стрілець — СТРІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч. 1. Той, хто стріляє, хто вміє стріляти. Цар Аггей дуже любив полювання, і з нього був дуже добрий стрілець (І. Франко); Росли такі велетенські сосни, що стріла, пущена з лука найкращим стрільцем, не досягала їх вершини (С. Словник української мови у 20 томах
стрілець — стріле́ць 1. стрілець ◊ кому́ до чого, а стрільце́ві до лу́ка кожному своє (Франко) 2. шах. слон, ферзь (ст)|| = бігун Лексикон львівський: поважно і на жарт
стрілець — (-льця) ч. крим. 1. Сторож. СЖЗ, 97; ЯБМ, 2, 389. 2. Висококваліфікований жебрак. БСРЖ, 569; СЖЗ, 97; ЯБМ, 2, 389. 3. жрм. Той, хто випрошує цигарки. Як мене вже ці стрільці дістали! (Запис 1999 р.). ЯБМ, 2, 389. // крим., нарк. Той, хто випрошує недопалки, в т. ч. з гашишем. БСРЖ, 569; СЖЗ, 97. Словник жарґонної лексики української мови
стрілець — -льця, ч. 1》 Той, хто стріляє, хто вміє стріляти. 2》 У Московській державі 16-17 ст. – воїн особливого постійного війська. || В австро-угорській армії під час Першої світової війни 1914-1918 рр. – воїн одного з військових підрозділів, створених 1914... Великий тлумачний словник сучасної мови
стрілець — МИСЛИ́ВЕЦЬ (той, хто займається, захоплюється мисливством), МИСЛИ́ВИЙ розм., ПОЛЮВА́Ч розм.; ЛОВЕ́ЦЬ, ПІЙМА́Ч розм. (перев. той, хто ловить звіра, птахів); ЗВІРОЛО́В (перев. Словник синонімів української мови
стрілець — Стріле́ць, -льця́, -льце́ві, -льцю́! -ці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
стрілець — СТРІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч. 1. Той, хто стріляє, хто вміє стріляти. Червоні бійці — снайперські стрільці (Укр.. присл.., 1955, 399); Цар Аггей дуже любив полювання, і з нього був дуже добрий стрілець (Фр. Словник української мови в 11 томах