стрілець

СТРІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч.

1. Той, хто стріляє, хто вміє стріляти.

Цар Аггей дуже любив полювання, і з нього був дуже добрий стрілець (І. Франко);

Росли такі велетенські сосни, що стріла, пущена з лука найкращим стрільцем, не досягала їх вершини (С. Журахович);

Здоровенний вовк промчав крізь цеп стрільців, хоча в нього одночасно вистрілили троє мисливців (З. Тулуб).

2. У Російській державі XVI–XVII ст. – воїн особливого постійного війська.

Слідом за стрільцями у червоних кунтушах, з оголеними шаблями на плечі, йшли козаки-чигиринці (Н. Рибак);

Через слабість дворянського ополчення вже в XVI ст. було організоване військо стрільців (з навч. літ.);

// В австро-угорській армії під час першої світової війни 1914–1918 рр. – воїн українського національного військового підрозділу.;

// Військовослужбовець піхотних військ.

– Тут жодна міна не ляже марно. Наші стрільці можуть сміливо кидатись на перший пояс оборони... (О. Гончар).

3. спорт. Спортсмен, який займається стрільбою як видом спорту.

Наші лижні стрільці через сильні морози нинішньої зими виступали не так часто (з газ.).

(1) Альпі́йські стрільці́ – гірські війська в італійській та французській арміях;

(2) Ба́штовий стріле́ць – боєць на танку, в літаку, що стріляє з кулемета, або артилерист чи кулеметник на судні.

Баштовий стрілець ахнув довгою чергою по вікнах будинку, коло якого мотались посильні (Ю. Яновський);

(3) Лати́ські стрільці́ – військові формування, створені з латишів у роки першої світової війни, які в 1917 р. перейшли на бік більшовиків.

Значення в інших словниках

1. Стрілець — Стріле́ць іменник чоловічого роду сузір'я  Орфографічний словник української мови
2. стрілець — Вояк, воїн, СОЛДАТ, (на Заході) карабінер; (на башті танка) боєць.  Словник синонімів Караванського
3. стрілець — див. воїн  Словник синонімів Вусика
4. стрілець — [стр'ілец'] -л'ц'а, ор. -л'цем, м. (на) -л'цев'і/-л'ц'у, мн. -л'ц'і, -л'ц'іў  Орфоепічний словник української мови
5. стрілець — стріле́ць 1. стрілець ◊ кому́ до чого, а стрільце́ві до лу́ка кожному своє (Франко) 2. шах. слон, ферзь (ст)|| = бігун  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. стрілець — (-льця) ч. крим. 1. Сторож. СЖЗ, 97; ЯБМ, 2, 389. 2. Висококваліфікований жебрак. БСРЖ, 569; СЖЗ, 97; ЯБМ, 2, 389. 3. жрм. Той, хто випрошує цигарки. Як мене вже ці стрільці дістали! (Запис 1999 р.). ЯБМ, 2, 389. // крим., нарк. Той, хто випрошує недопалки, в т. ч. з гашишем. БСРЖ, 569; СЖЗ, 97.  Словник жарґонної лексики української мови
7. стрілець — -льця, ч. 1》 Той, хто стріляє, хто вміє стріляти. 2》 У Московській державі 16-17 ст. – воїн особливого постійного війська. || В австро-угорській армії під час Першої світової війни 1914-1918 рр. – воїн одного з військових підрозділів, створених 1914...  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. стрілець — МИСЛИ́ВЕЦЬ (той, хто займається, захоплюється мисливством), МИСЛИ́ВИЙ розм., ПОЛЮВА́Ч розм.; ЛОВЕ́ЦЬ, ПІЙМА́Ч розм. (перев. той, хто ловить звіра, птахів); ЗВІРОЛО́В (перев.  Словник синонімів української мови
9. стрілець — Стріле́ць, -льця́, -льце́ві, -льцю́! -ці́, -ці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. стрілець — СТРІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч. 1. Той, хто стріляє, хто вміє стріляти. Червоні бійці — снайперські стрільці (Укр.. присл.., 1955, 399); Цар Аггей дуже любив полювання, і з нього був дуже добрий стрілець (Фр.  Словник української мови в 11 томах