Значення в інших словниках
-
умовляти —
умовля́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
-
умовляти —
Переконувати, просити, упрохувати, с. БЛАГАТИ, сов. урезонювати; (на що) схиляти до; (в горі) заспокоювати, потішати.
Словник синонімів Караванського
-
умовляти —
див. просити
Словник синонімів Вусика
-
умовляти —
УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УМО́ВИТИ (ВМО́ВИТИ), влю, виш; мн. умо́влять; док., кого. 1. також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось.
Словник української мови у 20 томах
-
умовляти —
(вмовляти), -яю, -яєш, недок., умовити (вмовити), -влю, -виш; мн. умовлять; док., перех. 1》 також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. 2》 перев. недок. Заспокоювати, утішати словами.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
умовляти —
ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм.
Словник синонімів української мови
-
умовляти —
Умовля́ти, -ля́ю, -ля́єш
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
умовляти —
УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УМО́ВИТИ (ВМО́ВИТИ), влю, виш; мн. умо́влять; док., перех. 1. також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось.
Словник української мови в 11 томах
-
умовляти —
Умовляти, -ляю, -єш сов. в. умовити, -влю, -виш, гл. Уговаривать, уговорить. Батько їх умовляв, мати їх умовляє — ні! Рудч. Ск. ІІ. 78. Стара почала вмовляти: зостанься та зостанься. МВ. І. 29.
Словник української мови Грінченка