язичник

язи́чник

[йазични^ек]

-ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -ки^е, -к'іў

Значення в інших словниках

1. язичник — див. ПОГАНИН.  Словник синонімів Караванського
2. язичник — див. ідолопоклонник  Словник чужослів Павло Штепа
3. язичник — ЯЗИ́ЧНИК, а, ч. 1. Той, хто сповідує язичество; ідоловірець. Слов'яни до Х ст. були язичниками (з навч. літ.); У перші віки християнства язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (О.  Словник української мови у 20 томах
4. язичник — язи́чник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
5. язичник — -а, ч. 1》 Той, хто визнає язичество; ідоловірець. 2》 заст. Пліткар, базіка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. язичник — ПОГА́НИ́Н (той, хто не сповідує християнської віри), НЕХРИСТИЯ́НИ́Н, НЕХРЕЩЕ́НИЙ, ЯЗИ́ЧНИК, НЕ́ХРИСТ заст., розм. Він зрідні став сирійським поганинам, — Що йменувались "пильними".  Словник синонімів української мови
7. язичник — ЯЗИ́ЧНИК, а, ч. 1. Той, хто визнає язичество; ідоловірець. Слов’яни до Х ст. були язичниками (Іст. СРСР, І, 1956, 35); У перші віки християнства язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась...  Словник української мови в 11 томах
8. язичник — Язичник, -ка м. раст. Ophioglossum vulgatum L., безплодная вая. ЗЮЗО. І. 130.  Словник української мови Грінченка