язичник
ЯЗИ́ЧНИК, а, ч.
1. Той, хто сповідує язичество; ідоловірець.
Слов'яни до Х ст. були язичниками (з навч. літ.);
У перші віки християнства язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (О. Стороженко);
* У порівн. Смерть – це було єдине, чого він завжди лякався. Уявляв собі тільки життя й, немов давній язичник, любив життя й ненавидів, лякався своєї загибелі... (Л. Смілянський).
2. зневажл. Пліткар, базіка.
[Денис:] Не знаю, чи є де у світі такі язичники, як наші селяне? (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)