Орфографічний словник української мови

Горобець

Горобе́ць

прізвище

* Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.

∗∗∗

горобе́ць

іменник чоловічого роду, істота

Орфографічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. горобець — [горобец'] -бц'а, ор. -бцем, м. (на) -роубц'у/-бцев'і, кл. -обчеи, мн. -роубці, -роубціў  Орфоепічний словник української мови
  2. горобець — -бця, ч. Маленький сірий птах, який живе перев. поблизу житла людини. Водяний горобець — те саме, що оляпка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. горобець — ГОРОБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Маленький сірий птах родини горобцевих, який живе перев. поблизу житла людини. Горобці стрибали по тинах, по оселях, осідали на землю, цвірінькали кругом зеленого саду (Панас Мирний); Під вікнами бились і цвірінькали горобці (М.  Словник української мови у 20 томах
  4. горобець — горобе́ць (воробе́ць): ◊ горобці (воробці́) задзьо́бають навіть слабкий, слабосилий може скривдити (м, ср, ст): Не міг відважитися! Такий медвідь! Хо-хохо!.. Та тебе тут воробці задзьо́бають! Хо-хо-хо!...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. горобець — Старого горобця на полові не здуриш. Старшого чоловіка важко обдурити.  Приповідки або українсько-народня філософія
  6. горобець — дава́ти горобця́м ду́лі, жарт. Ходити без діла; тинятися, байдикувати. З школи його витурили, спасибі, що у школу-інтернат направили, а то давав би по місту горобцям дулі (Ю. Збанацький). дава́тися / да́тися як горобе́ць на поло́ву.  Фразеологічний словник української мови
  7. горобець — ГОРОБЕ́ЦЬ (маленький сірий птах), ЖЕ́ВЖИК рідко, ВОРОБЕ́ЦЬ діал., ВОРОБЕ́НЬ діал. З проса злітають горобці і виспівують своє "жив-жив" (М. Стельмах); Ох! поти жевжики вчащали, Поки всі ягоди на Вишні обдзюбали (Є. Гребінка); Воробці в листю дерев цвіркали та пищали, мов на дощ (І. Франко).  Словник синонімів української мови
  8. горобець — Горобе́ць, -робця́, -робце́ві, -бце́м, -ро́бче! -робці́, -бці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. горобець — ГОРОБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Маленький сірий птах, який живе перев. поблизу житла людини. Горобці стрибали по тинах, по оселях, осідали на землю, цвірінькали кругом зеленого саду (Мирний, 1,1954, 236); Восени й горобець — багатій (Мур., Бук.  Словник української мови в 11 томах
  10. горобець — Горобець, -бця м. 1) Воробей. Веселий як горобець. Ном. № 8471. Води — горобцеві по коліна. Ном. № 14048. 2) Названіе вола цвѣтомъ подобнаго оперенію воробья. КС. 1898. V. ІІ. 42. 3) Родъ орнамента на писанкахъ. МУЕ. І. 205. ум. горобчик, горобчичок.  Словник української мови Грінченка