біліти —
БІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Ставати, робитися білим, світлим, ясним. Біліє місяць; люди сплять (Т. Шевченко); А день біліє та біліє (Марко Вовчок); // Ставати, робитися блідим; бліднути.
Словник української мови у 20 томах
біліти —
БЛІ́ДНУТИ (про обличчя — втрачати рум'янець і взагалі природну свіжість під впливом сильних почуттів, хвороби і т. ін.), БЛІДНІ́ТИ заст., БІЛІ́ТИ підсил., СІРІ́ТИ підсил., ПОЛОТНІ́ТИ підсил., ЗЕЛЕНІ́ТИ підсил. розм. — Д...
Словник синонімів української мови
біліти —
Білі́ти, -лі́ю, -лі́єш
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
біліти —
БІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Ставати, робитися білим, світлим, ясним. Біліє місяць; люди сплять (Шевч., І, 1951, 97); А день біліє та біліє (Вовчок, VI, 1956, 230); // Ставати, робитися блідим; бліднути.
Словник української мови в 11 томах
біліти —
Біліти, -лію, -єш гл. Бѣлѣть, бѣлѣться. Лечу, лечу, а вітер віс, передо мною сніг біліє. Шевч. На синові явір зеленіє, на невісточці береза біліє. Чуб. V. 712.
Словник української мови Грінченка