вабити —
[вабиетие] -бл'у, -биеш; нак. ваб, вабтеи
Орфоепічний словник української мови
вабити —
-блю, -биш; мн. ваблять; недок. 1》 перех. і неперех. Манити кудись чимось принадним, викликати бажання до чого-небудь. 2》 перех. і неперех. Притягати до себе, викликати потяг. 3》 перех., мисл. Приманювати птахів і звірів вабиком або звуками, підробленими під їхні голоси.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вабити —
ВА́БИТИ, блю, биш; мн. ва́блять; недок., кого, що і без прям. дод. 1. Манити кудись чимсь принадним, викликати бажання до чого-небудь. Дверей не відімкнув я і гукнув: “Даремне вабиш, мій лукавий гостю!...
Словник української мови у 20 томах
вабити —
I манити, приваблювати, приманювати, принаджувати II див. прихиляти; спокушати
Словник синонімів Вусика
вабити —
ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ...
Словник синонімів української мови
вабити —
ВА́БИТИ, блю, биш; мн. ва́блять; недок. 1. перех. і перех. Манити кудись чимсь принадним, викликати жання до чого-небудь. Дверей не відімкнув я і гукнув: аремне вабиш, мій лукавий гостю!" (Л. Укр.
Словник української мови в 11 томах
вабити —
Вабити, -блю, -биш гл. Привлекать, манить; прельщать. Бере очі, вабить серденько красою. К. Досв. 68. Сама (дівчина) невеличка, метка і жвава, з веселою на виду усмішкою, вона так і вабила до себе. Мир. ХРВ. 6.
Словник української мови Грінченка