відвіку —
одвіку, присл. З давніх-давен, споконвіку. || із запереч. част. не. Ніколи.
Великий тлумачний словник сучасної мови
відвіку —
Споконвіку, див. відвічно
Словник чужослів Павло Штепа
відвіку —
ВІДВІ́КУ, присл. З давніх-давен, споконвіку. Небо, наче море. Землю обхопило: Сонце плине й гріє, Як одвіку гріло (Я. Щоголів); Одвіку ми прив'язані були До тебе, Земле, всім єством, хотінням (Л. Дмитерко); // із запереч. част. не. Ніколи.
Словник української мови у 20 томах
відвіку —
СПОКОНВІ́КУ (з найдавніших часів), СПОКОНВІ́К, СПОКОНВІКІ́В, ВІДВІ́КУ (ОДВІ́КУ), ЗВІ́КУ, СПРА́ВІКУ, СПРАДА́ВНА, СПРАДА́ВЕН, ЗВІ́КУ-ПРА́ВІКУ, З ПЕРЕДВІ́КУ, З ПЕРЕДВІКІ́В, СПЕРЕДВІ́КУ рідше.
Словник синонімів української мови
відвіку —
ВІДВІ́КУ, присл. З давніх-давен, споконвіку. Небо, наче море. Землю обхопило: Сонце плине й гріє, Як одвіку гріло (Щог., Поезії, 1958, 230); Одвіку ми прив’язані були До тебе. Земле, всім єством, хотінням (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 18); // із запереч.
Словник української мови в 11 томах