гомоніти —
Говорити <�розмовляти> тихцем; (з нст. сл. що) розповідати, подейкувати; (- хвилі) шуміти; (- голоси) не замовкати.
Словник синонімів Караванського
гомоніти —
[гомоун’ітие] -н'у, -мониш, -мониемо, -мониете; нак. -мони, -н'іт'
Орфоепічний словник української мови
гомоніти —
-ню, -ниш, недок. 1》 Розмовляти тихо, приглушено. 2》 перен. Видавати безладні звуки; шуміти.
Великий тлумачний словник сучасної мови
гомоніти —
ГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. 1. Розмовляти тихо, приглушено. Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Марко Вовчок); Діди, запаливши люльки, сиділи .. і гомоніли собі коло вогню (І. Багряний); В кімнаті моїй тихо.
Словник української мови у 20 томах
гомоніти —
РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм.
Словник синонімів української мови
гомоніти —
ГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. 1. Розмовляти тихо, приглушено. Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Вовчок, І, 1955, 119); В кімнаті моїй тихо. За причиненими дверима ще й досі гомонять старі (Кол., На фронті..
Словник української мови в 11 томах
гомоніти —
Гомоні́ти, -ню́, -ни́ш гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. руками гомоніти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870.
Словник української мови Грінченка