гомінливо —
Присл. до гомінливий. || у знач. присудк. сл.
Великий тлумачний словник сучасної мови
гомінливо —
ГОМІНЛИ́ВО. Присл. до гомінли́вий. Весняні граки, порушуючи урочистість, гомінливо клекотіли над вокзалом (О. Гончар); Натовп школярів-семикласників гомінливо мчав вулицею внапрямку міського парку (із журн.
Словник української мови у 20 томах
гомінливо —
ГОМІНЛИ́ВО. Присл. до гомінли́вий. Весняні граки, порушуючи урочистість, гомінливо клекотіли над вокзалом (Гончар, Таврія.., 1957, 494); // у знач. присудк. сл. На березі завжди було гомінливо й людно (Тулуб, Людолови, І, 1957, 401).
Словник української мови в 11 томах