гомінливо
ГОМІНЛИ́ВО.
Присл. до гомінли́вий.
Весняні граки, порушуючи урочистість, гомінливо клекотіли над вокзалом (О. Гончар);
Натовп школярів-семикласників гомінливо мчав вулицею внапрямку міського парку (із журн.);
Прийшов час обідньої перерви, і дівчата-оператори гомінливо, як це зазвичай буває в жіночих колективах, діляться враженнями (з газ.);
// у знач. пред.
На березі завжди було гомінливо й людно (З. Тулуб);
На великому пустирі, що за парканом дитсадка, раптом стало людно і гомінливо (В. Бичко).
Словник української мови (СУМ-20)