гомінливо

ГОМІНЛИ́ВО. Присл. до гомінли́вий.

Весняні граки, порушуючи урочистість, гомінливо клекотіли над вокзалом (Гончар, Таврія.., 1957, 494);

// у знач. присудк. сл.

На березі завжди було гомінливо й людно (Тулуб, Людолови, І, 1957, 401).

Значення в інших словниках

1. гомінливо — гомінли́во прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. гомінливо — Присл. до гомінливий. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гомінливо — ГОМІНЛИ́ВО. Присл. до гомінли́вий. Весняні граки, порушуючи урочистість, гомінливо клекотіли над вокзалом (О. Гончар); Натовп школярів-семикласників гомінливо мчав вулицею внапрямку міського парку (із журн.  Словник української мови у 20 томах