гомінливий
ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який багато говорить; говіркий.
Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (Кучер, Чорноморці, 1956, 228);
// Сповнений гомону.
І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке. Сміється город і кипучі доки Громадять руль з рулем, до борту борт (Рильський, І, 1956, 146);
Так сяйте ж, огні золотої мети, шумуйте, міста гомінливі (Сос., Зел. світ, 1949, 22).
2. перен. Який видає безладні звуки, шумить.
Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (Чорн.. Визвол. земля, 1959, 12).
Словник української мови (СУМ-11)