1. Словник української мови в 11 томах

гомінливий

ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який багато говорить; говіркий.

Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (Кучер, Чорноморці, 1956, 228);

// Сповнений гомону.

І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке. Сміється город і кипучі доки Громадять руль з рулем, до борту борт (Рильський, І, 1956, 146);

Так сяйте ж, огні золотої мети, шумуйте, міста гомінливі (Сос., Зел. світ, 1949, 22).

2. перен. Який видає безладні звуки, шумить.

Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (Чорн.. Визвол. земля, 1959, 12).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гомінливий — гомінли́вий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. гомінливий — ГОМІНКИЙ, ГАЛАСЛИВИЙ, шумливий; (- людину) ГОВІРКИЙ. Словник синонімів Караванського
  3. гомінливий — -а, -е. 1》 Який багато говорить; говіркий. || Сповнений гомону. 2》 перен. Який видає безладні звуки, шумить. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гомінливий — ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який багато говорить; говіркий. Гомінлива, безпардонна молодь затихла й стала слухати (В. Винниченко); Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (В. Словник української мови у 20 томах
  5. гомінливий — див. балакучий; шумливий Словник синонімів Вусика
  6. гомінливий — БАЛАКУ́ЧИЙ (який любить поговорити взагалі або багато говорить у цей момент), БАЛАКЛИ́ВИЙ, ГОВІРКИ́Й, ГОВІРЛИ́ВИЙ, ЯЗИКА́ТИЙ розм., ПАЩЕКУВА́ТИЙ розм. ПРОСТОРІ́КУВАТИЙ розм. рідше; ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ розм. Словник синонімів української мови
  7. гомінливий — Гомінли́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)