гомінливий
гомінли́вий
-а, -е.
1》 Який багато говорить; говіркий.
|| Сповнений гомону.
2》 перен. Який видає безладні звуки, шумить.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гомінливий — гомінли́вий прикметник Орфографічний словник української мови
- гомінливий — ГОМІНКИЙ, ГАЛАСЛИВИЙ, шумливий; (- людину) ГОВІРКИЙ. Словник синонімів Караванського
- гомінливий — ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який багато говорить; говіркий. Гомінлива, безпардонна молодь затихла й стала слухати (В. Винниченко); Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (В. Словник української мови у 20 томах
- гомінливий — див. балакучий; шумливий Словник синонімів Вусика
- гомінливий — БАЛАКУ́ЧИЙ (який любить поговорити взагалі або багато говорить у цей момент), БАЛАКЛИ́ВИЙ, ГОВІРКИ́Й, ГОВІРЛИ́ВИЙ, ЯЗИКА́ТИЙ розм., ПАЩЕКУВА́ТИЙ розм. ПРОСТОРІ́КУВАТИЙ розм. рідше; ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ розм. Словник синонімів української мови
- гомінливий — Гомінли́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гомінливий — ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який багато говорить; говіркий. Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (Кучер, Чорноморці, 1956, 228); // Сповнений гомону. І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке. Словник української мови в 11 томах