гомінливий
ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який багато говорить; говіркий.
Гомінлива, безпардонна молодь затихла й стала слухати (В. Винниченко);
Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (В. Кучер);
Турки під'їхали до корчми гомінливою веселою ватагою (С. Тельнюк);
// Сповнений гомону.
І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке (М. Рильський);
Так сяйте ж, огні золотої мети, шумуйте, міста гомінливі (В. Сосюра);
Надя ступала гомінливою вулицею, різким порухом голови поправляла звисле на очі волосся (Є. Пашковський).
2. перен. Який видає безладні звуки, шумить.
Через став тягнеться гребля, а в кінці її виблискують колесами гомінливі млини (М. Старицький);
Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (С. Чорнобривець);
Весна ще тільки натякала про себе, висилаючи вперед своїх зухвалих розвідників – гомінливі буйні ручаї по південних схилах гір (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- гомінливий — гомінли́вий прикметник Орфографічний словник української мови
- гомінливий — ГОМІНКИЙ, ГАЛАСЛИВИЙ, шумливий; (- людину) ГОВІРКИЙ. Словник синонімів Караванського
- гомінливий — -а, -е. 1》 Який багато говорить; говіркий. || Сповнений гомону. 2》 перен. Який видає безладні звуки, шумить. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гомінливий — див. балакучий; шумливий Словник синонімів Вусика
- гомінливий — БАЛАКУ́ЧИЙ (який любить поговорити взагалі або багато говорить у цей момент), БАЛАКЛИ́ВИЙ, ГОВІРКИ́Й, ГОВІРЛИ́ВИЙ, ЯЗИКА́ТИЙ розм., ПАЩЕКУВА́ТИЙ розм. ПРОСТОРІ́КУВАТИЙ розм. рідше; ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ розм. Словник синонімів української мови
- гомінливий — Гомінли́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гомінливий — ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який багато говорить; говіркий. Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (Кучер, Чорноморці, 1956, 228); // Сповнений гомону. І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке. Словник української мови в 11 томах