Великий тлумачний словник сучасної мови

гомінливий

гомінли́вий

-а, -е.

1》 Який багато говорить; говіркий.

|| Сповнений гомону.

2》 перен. Який видає безладні звуки, шумить.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. гомінливий — гомінли́вий прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. гомінливий — ГОМІНКИЙ, ГАЛАСЛИВИЙ, шумливий; (- людину) ГОВІРКИЙ.  Словник синонімів Караванського
  3. гомінливий — ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який багато говорить; говіркий. Гомінлива, безпардонна молодь затихла й стала слухати (В. Винниченко); Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (В.  Словник української мови у 20 томах
  4. гомінливий — див. балакучий; шумливий  Словник синонімів Вусика
  5. гомінливий — БАЛАКУ́ЧИЙ (який любить поговорити взагалі або багато говорить у цей момент), БАЛАКЛИ́ВИЙ, ГОВІРКИ́Й, ГОВІРЛИ́ВИЙ, ЯЗИКА́ТИЙ розм., ПАЩЕКУВА́ТИЙ розм. ПРОСТОРІ́КУВАТИЙ розм. рідше; ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ розм.  Словник синонімів української мови
  6. гомінливий — Гомінли́вий, -ва, -ве  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. гомінливий — ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е. 1. Який багато говорить; говіркий. Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (Кучер, Чорноморці, 1956, 228); // Сповнений гомону. І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке.  Словник української мови в 11 томах