микати —
Ми́кати: — виривати, скубти [54] — виривати [V]
Словник з творів Івана Франка
микати —
Ми́кати. Смикати, скубти. Иноді крамар дуже вже поважно похитував сивою головою і нетерпеливо микав борідку (Галіп, 41).
Українська літературна мова на Буковині
микати —
-аю, -аєш і мичу, мичеш, недок., перех. 1》 Чесати льон або коноплі для прядива. 2》 діал. Виривати що-небудь звідкись; виривати з корінням (рослини). || Скубти. Горе микати нар.-поет. — бідувати, поневірятися.
Великий тлумачний словник сучасної мови
микати —
МИ́КАТИ, аю, аєш і ми́чу, ми́чеш, недок. 1. що. Чесати льон або коноплі для прядива. Рано-вранці я вставала, Мичку микала та пряла (Я. Щоголів); Катерина взяла витіпану ручайку волокна і почала микати (С. Чорнобривець). 2. що, діал.
Словник української мови у 20 томах
микати —
го́ре (своє́) ми́кати, нар.-поет. Бідувати, поневірятися і т. ін. — Батько його з матір’ю рано померли, і залишився він сиротою микати своє горе на білому світі (Укр.. казки). хоч ми́чки мич з кого, жарт.
Фразеологічний словник української мови
микати —
МИ́КАТИ, аю, аєш і ми́чу, ми́чеш, недок., перех. 1. Чесати льон або коноплі для прядива. Рано-вранці я вставала, Мичку микала та пряла (Щог., Поезії, 1958, 236); Катерина взяла витіпану ручайку волокна і почала микати (Чорн., Потік.., 1956, 72). 2. діал.
Словник української мови в 11 томах
микати —
Микати, -каю, -єш гл. 1) Дергать, рвать, таскать; вырывать, выдергивать съ корнемъ. Здається... микав би за коси. Люде бачили, що вони микали пшеницю, та й досвідчили. Камен. у. Такий уродив маленький ячмінь, що косою не зачепиш, — доводиться микати Анан.
Словник української мови Грінченка