можновладець —
Вельможа, ок. владоможець, г. можновладник; (над краєм) володар, владика, самодержець, самовладець; (завдяки багатству) плутократ.
Словник синонімів Караванського
можновладець —
див. керівник; начальник
Словник синонімів Вусика
можновладець —
[можноўладеиц'] -адз'ц'а, ор. -адзцеим, м. (на) -адзцеив'і /-адз'ц'у, мн. -адз'ц'і, -адз'ц'іў
Орфоепічний словник української мови
можновладець —
-дця, ч. 1》 Особа, яка належить до верхівки панівних класів; вельможа. 2》 Особа, яка керує країною; правитель, володар (у 2 знач.).
Великий тлумачний словник сучасної мови
можновладець —
МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, дця, ч. 1. Особа, яка належить до верхівки панівних класів; вельможа. [Золотницький:] Слухай! Я шляхтич. Річ Посполита і мені такі права дає, як Вишневецькому, Сопізі чи ще якому можновладцеві. В своїх маєтках, до́брах – ми королі (Б.
Словник української мови у 20 томах
можновладець —
ВЕЛЬМО́ЖА (у феодальних і буржуазних країнах — знатна й багата особа, що займала високу державну або придворну посаду), МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, ВЕЛЬМО́ЖНИЙ, САНО́ВНИК заст. Латин, як цар, в своїм наряді Ішов в кругу своїх вельмож (І.
Словник синонімів української мови
можновладець —
МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, дця, ч. 1. Особа, яка належить до верхівки панівних класів; вельможа. [Золотницький:] Слухай! Я шляхтич. Річ Посполита і мені такі права дає, як Вишневецькому, Сопізі чи ще якому можновладцеві. В своїх маєтках, до́брах — ми королі (Гр.
Словник української мови в 11 томах
можновладець —
Можновладець, -дця м. Вельможа. Своє давняшнє руське княже право оддав король неситим можновладцям. К. Бай. 73.
Словник української мови Грінченка