повід

по́від 1

іменник чоловічого роду

ремінь, за допомогою якого правлять конем

по́від 2

іменник чоловічого роду

порух

рідко

Значення в інших словниках

1. повід — Пові́д: — легка коляска [9]  Словник з творів Івана Франка
2. повід — див. вірьовка  Словник синонімів Вусика
3. повід — I -вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. II -воду, ч., рідко. Те саме, що порух 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. повід — По́від, -вода; поводи́, -ді́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. повід — ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Л. Боровиковський); – Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла!...  Словник української мови у 20 томах
6. повід — держа́ти (трима́ти) в рука́х (в шо́рах, в повода́х). 1. кого. Утримувати кого-небудь у залежності, в покорі, позбавляти волі, свободи дій; підкоряти. Старий Бородавкін держав у руках село і сім’ю, неначе в залізних кігтях з гострими пазурами (І.  Фразеологічний словник української мови
7. повід — ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Бор., Тв., 1957, 63); — Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла! (Укр.. лір.  Словник української мови в 11 томах
8. повід — Повід, -вода м. Поводъ. Украдено в мене коня вороного і поводи з зеленого шовку. Чуб. V. 410. ум. повідець.  Словник української мови Грінченка