повід
ПО́ВІД¹, вода, ч.
Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем.
Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Л. Боровиковський);
– Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла! (з народної пісні);
Не встиг [Мірошниченко] зашморгнути ремінні поводи, як з ґанку .. покликав його вістовий (М. Стельмах);
* Образно. Доле сліпая, вже згинула влада твоя, Повід життя свого я одбираю від тебе, Буду шукати сама, де дорога моя! (Леся Українка).
ПО́ВІД², воду, ч., рідко.
Те саме, що по́рух 1.
Не один живчик скручувався від поводу очей Мелашки! (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)