Значення в інших словниках
-
прикметник —
Українській мові, звичайно, властиві сполучення "присвійний прикметник + іменник" (батькова дочка, бабина хустка, бджолиний рій). Однак коли прикметник хоч і формально правильно створено...
Літературне слововживання
-
прикметник —
[приекметниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў
Орфоепічний словник української мови
-
прикметник —
-а, ч., лінгв. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись із ним у роді, числі й відмінку.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
прикметник —
ПРИКМЕ́ТНИК, а, ч., лінгв. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним в роді, числі й відмінку.
Словник української мови у 20 томах
-
прикметник —
Частина мови, яка називає ознаку предмета і виражає це значення у словозмінних категоріях роду, числа та відмінка; має ступені порівняння: сильний, сильніший, найсильніший.
Універсальний словник-енциклопедія
-
прикметник —
Прикме́тник, -ка; -ники, -ків
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
прикметник —
ПРИКМЕ́ТНИК, а, ч., грам. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним в роді, числі й відмінку.
Словник української мови в 11 томах