чинно —
ЧИ́ННО, розм. Присл. до чи́нний². По черзі зливали [священики] один одному на руки воду з чайничка й також чинно зійшли всі на трибуну (Іван Ле); [Панна:] Прошу поводитись із нами чинно, бо тут ізо мною є дядя, а він жартів не любить (С.
Словник української мови у 20 томах
чинно —
розм. Присл. до чинний II.
Великий тлумачний словник сучасної мови
чинно —
ЧИ́ННО, розм. Присл. до чи́нний². По черзі зливали [священники] один одному на руки воду з чайничка й також чинно зійшли всі на трибуну (Ле, Міжгір’я, 1953, 70); [Панна:] Прошу поводитись із нами чинно, бо тут ізо мною є дядя, а він жартів не любить (Вас., III, 1960, 430).
Словник української мови в 11 томах