чинно
ЧИ́ННО, розм.
Присл. до чи́нний².
По черзі зливали [священики] один одному на руки воду з чайничка й також чинно зійшли всі на трибуну (Іван Ле);
[Панна:] Прошу поводитись із нами чинно, бо тут ізо мною є дядя, а він жартів не любить (С. Васильченко);
За обіднім столом .. чинно, мовчки сиділи якісь три чи чотири салопниці з купчих, склавши руки з хусточками на колінах (В. Винниченко);
Десяток вгодованих пацюків чинно, не боячись нікого, перейшли дорогу (В. Яворівський).
Словник української мови (СУМ-20)