чинно

ЧИ́ННО, розм. Присл. до чи́нний².

По черзі зливали [священники] один одному на руки воду з чайничка й також чинно зійшли всі на трибуну (Ле, Міжгір’я, 1953, 70);

[Панна:] Прошу поводитись із нами чинно, бо тут ізо мною є дядя, а він жартів не любить (Вас., III, 1960, 430).

Значення в інших словниках

1. чинно — ЧИ́ННО, розм. Присл. до чи́нний². По черзі зливали [священики] один одному на руки воду з чайничка й також чинно зійшли всі на трибуну (Іван Ле); [Панна:] Прошу поводитись із нами чинно, бо тут ізо мною є дядя, а він жартів не любить (С.  Словник української мови у 20 томах
2. чинно — чи́нно прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
3. чинно — розм. Присл. до чинний II.  Великий тлумачний словник сучасної мови