чинність
ЧИ́ННІСТЬ¹, ності, ж. Властивість за знач. чи́нний¹ 1.
Голодні маси, вдершися в термідоріанський Конвент, вимагали повернення до влади якобінців і надання чинності конституції 1793 р. (Нова іст., 1956, 82).
Набира́ти (набра́ти, набува́ти, набу́ти) чи́нності — ставати законним, чинним.
На основі проекту Радянського Союзу та інших соціалістичних країн розроблена, підписана і набрала чинності міжнародна Конвенція про заборону і знищення бактеріологічної зброї (Матер. ХХV з. КПРС, 1976, 25);
— Постанова королівського суду набула законної чинності (Тулуб, Людолови, II, 1957, 138).
ЧИ́ННІСТЬ², ності, ж., розм. Властивість за знач. чи́нний².
Панич Гарецький ліз до всіх цілуватись, не звертаючи уваги на матір, яка звикла до чинності і порядку і не дозволяла вільності щодо власних підлеглих (Кочура, Зол. грамота, 1960, 12).
Словник української мови (СУМ-11)